-
Народження
Іван Семенович Нечуй-Левицький (справжнє прізвище — Левицький) 25 листопада 1838 року в м. Стеблеві Київської губернії, в сім’ї сільського священика. -
Period: to
Дитинство
Семен Степанович Левицький був освіченою людиною прогресивних поглядів, мав велику домашню книгозбірню і на власні кошти влаштував школу для селян, в якій його син і навчився читати й писати. Змалку І. Левицький познайомився з історією України з книжок у батьківській бібліотеці. -
Початкове навчання
На сьомому році життя хлопця віддали в науку до дяка, який вчителював у духовному училищі при Богуславському монастирі. Там опанував латинську, грецьку та церковнослов'янську мови. Незважаючи на сувору дисципліну, покарання й схоластичні методи викладання, Левицький навчався успішно й після училища в чотирнадцятилітньому віці вступив до Київської духовної семінарії. -
Period: to
Київська духовна семінарія
Левицький навчався успішно й після училища в чотирнадцятилітньому віці вступив до Київської духовної семінарії, де навчався з 1853 по 1859 рік. У семінарії захоплювався творами Т. Шевченка, О. Пушкіна та М. Гоголя. -
Period: to
Київська духовна академія
У 1861 року Левицький вступає до Київської духовної академії. Не задовольняючись рівнем освіти в академії, вдосконалює свої знання самотужки: вивчає французьку й німецьку мови, читає твори української та російської класики, європейських письменників Данте, Сервантеса, Лесажа та ін., цікавиться творами прогресивних філософів того часу. 1865 року І. Левицький закінчує академію із званням магістра, але відмовляється від духовної кар'єри -
Початок літературного шляху
У 1860-х роках він написав комедію «Жизнь пропив, долю проспав» і повість «Наймит Яріш Джеря». Працюючи в Полтавській семінарії, він у 1865 році створює повість «Дві московки». Згодом з'явилися оповідання «Панас Круть» та велика стаття «Світогляд українського народу в прикладі до сьогочасності», що побачили світ у львівському журналі «Правда», оскільки через Валуєвський циркуляр 1863 року українська література на Наддніпрянщині була під забороною. -
Period: to
Полтавська духовна семінарія
І. Нечуй-Левицький викладає російську мову, літературу, історію та географію в Полтавській духовній семінарії (1865—1866). -
Period: to
Викладацька діяльність у Королівстві Польському
Викладав у Королівстві Польському, жіночих гімназіях Каліша (1866–1867) та Седлеця (1867–1872). У той час, після придушення Січневого повстання 1863 року, там повсюдно розгорнулася русифікація, особливо в закладах освіти. Таким чином, Левицький як викладач російської мови та літератури, мимоволі став русифікатором краю, тому попросився на інше місце служби. Спершу йому відмовляли, та Іван Левицький через скандал — єдиний у своїй службовій кар'єрі — все-таки наполіг і переїхав до Кишинева. -
«Світогляд українського народу від давнини до сучасності»
Свої погляди на народну творчість Нечуй-Левицький виклав у праці «Світогляд українського народу від давнини до сучасності» (1868), яка й нині є корисним дослідженням у галузі української міфології. В ній письменник аналізує перекази, приказки, вірші, в яких відбито соціальні конфлікти й суперечності в гущі українського народу. -
Нагляд жандармерії
У той час І. Левицький, який пропагував у Кишиневі українську літературу, потрапив під таємний нагляд жандармерії. 1874 року вийшов у світ роман «Хмари», а наступного року — драматичні твори «Маруся Богуславка», «На Кожум'яках» та оповідання «Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти». -
Period: to
Викладацька діяльність у Кишинівській чоловічій гімназії
З 1873 працює у Кишинівській чоловічій гімназії викладачем російської словесності, де очолює гурток прогресивно настроєних учителів, які на таємних зібраннях обговорювали гострі національні та соціальні проблеми. У той час І. Левицький, який пропагував у Кишиневі українську літературу, потрапив під таємний нагляд жандармерії. -
«Хмари»
1874 року вийшов у світ роман «Хмари». -
Period: to
Драматург, етнограф-фольклорист, лінгвіст
Виступав і як драматург (комедія «На кожум'яках», історична драма «Маруся Богуславка», «В диму та в полум'ї» (1875 року) тощо), етнограф-фольклорист («Світогляд українського народу від давнини до сучасності» (1868—1871 рр.), «Українські гумористи й штукарі» (1890 року)) та лінгвіст («Сучасна часописна мова в Україні» (1907 року); «Граматика української мови» в 2-х ч. (1914 року) тощо). -
Period: to
Розквіт творчості
Розквіт творчості письменника припадає на другу половину 70-х — початок 80-х років, коли вийшли його оповіді з народного життя «Микола Джеря», «Бурлачка», «Кайдашева сім'я», «Не можна бабі Парасці вдержатись на селі», «Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти». У цих справжніх літературних перлинах письменник виявив велику майстерність у змалюванні народних характерів. -
«Микола Джеря»
«Микола Джеря» — соціально-побутова повість І. Нечуя-Левицького, присвячена Миколі Лисенку. Твір було написано у 1876 році, надруковано в журналі «Правда», 1878, № 1. Чорновий автограф повісті знаходиться у відділі рукописів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (ф. 1, № 7435). На Наддніпрянщині надруковано 1883 р. (альманах «Рада»). На вимогу цензури знято ряд соціально гострих та антиклерикальних місць, які письменникові так і не вдалося поновити в (прижиттєвих) виданнях. -
«Сьогочасне літературне спрямування»
Нечуй-Левицький, не маючи змоги друкувати свої твори українською мовою на Наддніпрянщині, скориставшись допомогою П. Куліша, публікує у львівському журналі «Правда» статтю «Сьогочасне літературне спрямування» (1878), у якій гостро виступив проти шовіністичної політики російського уряду та деяких російських письменників. Пізніше, 1891 року, у статті «Українство на літературних позвах з Московщиною» він з ще більшою гостротою висловив протест проти гноблення українського народу царизмом. -
«Кайдашева сім'я»
«Кайдашева сім'я» написана 1878 року. Надруковано в журналі «Правда», 1879, № 3-12. Того ж року — у Львові окремими виданнями.
1887 р. вийшло в Києві видання «Кайдашевої сім'ї» з рядом цензурних купюр, авторських переробок та скорочень. Було перероблено початок і кінець твору.
В основу повісті автор поклав життя селянської родини Мазурів, відомих своїми бійками та колотнечами, проте в художніх образах Кайдашів проглядає широко узагальнена письменником трагедія життя тогочасного села взагалі. -
«Бурлачка»
Повість «Бурлачка» була закінчена автором на початку 1876 року і вперше надрукована окремою книгою в 1880 році із зазначенням на обкладинці 1881 року. У творі змальовано складну долю простої дівчини, яка через бажання мати заробіток відпрошується в батьків на сезонні роботи. -
«Старосвітські батюшки та матушки»
Повість «Старосвітські батюшки та матушки» І. Нечуя-Левицького ─ багатоплановий твір про світське життя священиків, написаний в гумористичному ключі. Повість надрукована у 1884 р. в російському перекладі в «Киевской старине», а в 1888 р. мовою оригіналу ─ в журналі «Зоря». -
Літературна праця
У 1885 йде у відставку й перебирається до Києва, де присвячує себе винятково літературній праці. У Києві він написав оповідання «Пропащі» (1888) та «Афонський пройдисвіт» (1890), казку «Скривджені» (1892), повість «Поміж ворогами» (1893). -
«Над Чорним морем»
У романі «Над Чорним морем» (1890) Іван Нечуй-Левицький звертається до теми української інтелігенції, відкривши нову сторінку в українській прозі. Нечуй-Левицький змальовує людей широких, прогресивних поглядів, що своєю гуманною просвітницькою діяльністю відкривали народу перспективи нового, вільною і розумного буття. -
«Князь Єремія Вишневецький»
Князь Єремія Вишневецький ― історичний роман відомого і талановитого українського письменника Івана Нечуя-Левицького, написаний у 1897 р., але пощастило його видати лише у 1932 р., вже після смерті Нечуя-Левицького. -
Останні роки життя
На початку століття письменник звертається до малих форм прози, пише здебільшого статті («Сорок п'яті роковини смерті Тараса Шевченка» (1906), «Українська поезія»), нариси.
До кінця життя Іван Левицький жив у злиднях, у маленькій квартирі, лише влітку виїздив до родичів. До останніх сил працював, щоб завершити літературні праці.
Останні дні провів у Дегтерьовській богадільні, у так званому «шпиталі для одиноких людей», де й помер без догляду 2 квітня 1918 року. Похований на Байковому кладовищі. -
Літературно-меморіальний музей І. С. Нечуя-Левицького.
На батьківщині письменника, у Стеблеві, 1968 року відкрито Літературно-меморіальний музей І. С. Нечуя-Левицького. -
Period: to
Премії імені Івана Нечуя-Левицького
Однойменна літературно-мистецька премія у 1991 році була заснована Білоцерківською міською радою. Українським фондом культури та київським Українським домом у 1993 році заснована Літературно-мистецька премія імені Івана Нечуя-Левицького. -
Пам'ятники
У 2012 році Верховна Рада України прийняла рішення про спорудження пам'ятників Івану Нечую-Левицькому в м. Києві та м. Черкасах до 175-річчя з дня його народження.