375px sir winston churchill   19086236948

Вінстон Черчилль

  • Народження

    Вінстон Леонард Спенсер-Черчилль народився 30 листопада 1874 року передчасно у палаці Бленгейм, Вудсток, Оксфордшир. Він походив з династії герцогів Мальборо, був сином британського лорда Рендолфа Черчилля й американки Дженні. Черчилль навчався у приватних школах і продовжив освіту у Королівській військовій академії у Сандгерсті.
  • Period: to

    Військова служба

    У 1894 році Черчилль почав службу в Четвертому гусарському полку в Бангалорі, Індія. Черчилль побував під вогнем вперше у свій двадцять перший день народження. У 1897 році офіцером гусарського полку Черчилль брав участь у підкоренні повсталих племен в Індії, потім був переведений у 21-й уланський полк. Черчилль був приписаний до легкої кавалерії і брав участь у битві під Спайон Коп. Він був одним з перших британців у Ладісміті та Преторії.
  • Смерть батька

    Його батько помер 24 січня 1895 року, у віці 45 років. Вражений цією подією, Черчилль усвідомив, що він також може померти молодим, тому слід залишити після себе якусь велику згадку.
  • Перша спроба потрапити у парламент

    У липні 1899 року він отримав пропозицію балотуватися в парламент від Консервативної партії від Олдгема. Перша спроба зайняти місце у Палаті громад успіху не мала, не з вини самого Черчилля: в окрузі мали перевагу нонконформісти, й виборці були невдоволені нещодавно прийнятим за ініціативою консерваторів «Законом про церковну десятину», що призначав Англіканській церкві фінансування з місцевих податків. Черчилль у ході передвиборчої кампанії заявив про свою незгоду з законом.
  • Period: to

    «Лорд Рандольф Черчилль»

    Від 1903 до 1905 Черчилль писав книгу «Лорд Рандольф Черчилль», двотомну біографію його батька, яка вийшла 1906 року.
  • Розчарування у консерваторський позиції

    1904 року розчарування у консерваторський позиції привело Черчилля до ліберальної партії. Як ліберал, він продовжував кампанію вільної торгівлі. Він виграв місце у парламенті від Манчестерського Північно-західного округу на загальних виборах 1906 року.
  • Прем'єр-міністр

    Коли ліберали здобули владу з Генрі Кемпбелл-Баннерманом на посаді прем'єр-міністра, у грудні 1905 року Черчилль отримав посаду заступника міністра у справах колоній.
  • Президент Ради торгівлі

    У 1908 році прем'єр-міністром стає Герберт Генрі Асквіт і Черчилль отримує портфель президента Ради торгівлі. На цій посаді він проводив радикальні соціальні реформи спільно з Ллойдом Джорджем, новим канцлером Казначейства.
  • Весілля

    Весілля
    В церкві святої Маргарити у Вестмінстері молодята справили своє весілля. Вінстон і Клементина провели все своє життя разом і виховали одного сина та чотирьох дочок: Діана Черчилль
    Фредрік Едвард Рандольф Черчилль
    Сара Міллісент Герміона Спенсер Черчилль
    Меріґолд Френсіс Черчилль
    Мері Спенсер Черчилль
  • Висадка на півострові Галліполі у Дарданеллах у рамках Першої світової війни

    Черчилля серйозно критикували за фіаско, а, коли прем'єр-міністр Асквіт сформував уряд міжпартійної коаліції, консерватори вимагали пониження Черчилля як ціну їхньої участі. Протягом кількох місяців Черчилль служив на посаді канцлера герцогства Ланкастер, після чого вийшов у відставку. Він повернувся до армії, зберігаючи парламентське місце, і служив упродовж кількох місяців на Західному фронті, будучи командиром 6-го батальйону королівських шотландських стрільців.
  • Критика уряду

    Критика уряду
    Коли батальйон було розформовано, Черчилль повернувся до Великої Британії. Як член парламенту, він критикував уряд, чим викликав його роздратування. Він одним із перших усвідомив значення танків, сприяв створенню першого у Великій Британії батальйону бронеавтомобілів.
  • Міністр у справах колоній

    У 1921 році Черчилль був призначений міністром у справах колоній, як міністр підписав Англо-Ірландську угоду, відповідно до якої було створено Ірландську Вільну державу. У цьому ж році головував на Каїрській конференції британських діячів на Близькому Сході.
  • Period: to

    Політична ізоляція

    Після поразки консерваторів на виборах Черчилль не став домагатися обрання до керівних органів партії у зв'язку з розбіжностями з консерваторами з питань торговельних тарифів та незалежності Індії.
    Наступні кілька років він присвятив літературній праці «Мальборо: його життя і час»
    У парламенті він організував так звану «групу Черчилля»
    Репутація Черчилля сильно постраждала. Під час конституційної кризи, яка пов'язана зі зреченням короля Едуарда VIII, Черчилль підтримував його.
  • Консерватори

    Коли у 1929 році на виборах перемогли лейбористи, Черчилль втратив міністерську посаду, але пройшов у парламент від партії консерваторів. Він не підозрював тоді, що випав з урядової обойми на довгих 10 років.
  • Dійськово-морське міністерство

    Щойно почалася Друга світова війна, Черчилль 3 вересня 1939 року увійшов до складу уряду і знову очолив військово-морське міністерство.
  • Прем'єр-міністр

    Прем'єр-міністр
    10 травня 1940 року, коли німецькі танкові армади вторглися у Францію та Бельгію, Черчилль замінив Чемберлена на посаді британського прем'єра. Вступаючи в цю посаду у найнебезпечніший момент британської історії, Черчилль попередив співвітчизників, що їх чекає «кров, важка робота, сльози й піт». Але він запевнив англійців, що його уряд поведе безкомпромісну війну проти нацизму до повного його розгрому, до перемоги за будь-яку ціну.
  • «Атлантична зустріч»

    «Атлантична зустріч»
    «Атлантична зустріч» Черчилля й Рузвельта завершилась підписанням «Атлантичної хартії», що повинна була сприяти солідарності обох країн та підготувати ефективний вступ Сполучених Штатів до війни. Черчилль і Рузвельт заявили, що Велика Британія і США прагнуть до справедливого і демократичного світу, що повинен настати після перемоги над Німеччиною та її союзниками. Вони дійшли єдиної думки, що після закінчення війни всі держави повинні бути роззброєні, окрім країн переможниць.
  • Period: to

    Хранитель нації

    У наступні десять років після Потсдама Черчилль виступав у ролі «хранителя нації». 1946 року йому вдалося, спираючись на страх суспільства перед радянськими амбіціями, створити зовнішньополітичний консенсус із керівництвом лейбористської партії, метою якого було зміцнення національної єдності.