-
У 1919—1923 рр. польське керівництво намагалося в очах світової громадськості довести свої права на українській землі, а також те, що Польща нібито забезпечує всі права національних меншин.
-
Польська конституція 1921 р. гарантувала права українців на рідну мову на побутовому рівні і в навчанні в початкових школах.
-
У 1923—1926 рр. польські правлячі кола наполегливо проводили політику, спрямовану на асиміляцію поневолених народів.
Для здійснення цієї мети уряд Польщі щодо корінних польських земль (названі Польща «А») і територій переважно із західноукраїнських та західнобілоруських земель (названі Польща «Б», або «східні креси») проводив різну політику. До Польщі «Б» застосовували політику штучного стримування соціально-економічного розвитку й повного скасування поступок національним меншинам. -
Рада послів Англії, Франції, Італії та Японії визнала Східну Галичину частиною Польщі, і всі ці права залишилися на папері.
-
УСДП
Ще однією соціалістичною партією була Українська соціал-демократична партія, яка у своїй діяльності спиралася на нечисленне українське робітництво. У 1924 р. УСДП була примусово розпущена польською владою на підставі звинувачення в поширенні ідей комунізму. У 1929 р. вона відновила свою діяльність. Лідером партії став М. Ганкевич. -
прийнятий закон, за яким польську мову було проголошено державною. Почалося закриття українських шкіл.
Польський уряд намагався витравити самі поняття «Україна», «українець». На українські землі переселялися польські колоністи («осадники»), яким виділяли кращі землі. Наприкінці 1930-х рр. налічувалося 47 тис. осадницьких господарств, які володіли понад 500 тис. гектарів землі. В умовах постійного малоземелля це значно погіршувало становище українського селянства і створювало атмосферу ворожнечі між українцями й поляками. -
УНДО
Найбільшою і найвпливовішою серед них було Українське народно-демократичне об'єднання (УНДО), яке утворилося в 1925 р. і було, по суті, ліберальною партією інтелектуальної еліти краю. Лідерами об’єднання були Д. Левицький, В. Мудрий, С. Баран, О. Луцький. УНДО виступала за конституційну демократію і незалежність України, головним практичним завданням вважала захист економічних, політичних, національно-культурних прав українства. -
Політична криза
спричинила новий поворот у політиці щодо українців. Третій період (1926—1937 рр.) був пов’язаний із встановленням режиму «санації» на чолі з Ю. Пілсудським. Нова політика передбачала деякі поступки й компроміси у відносинах із національними меншинами, зокрема з українцями. Сутність нового курсу полягала в державній асиміляції національних меншин (зробити їх патріотами польської держави, складовою польської політичної нації) і відмові від національної асиміляції. -
УСРП
Соціалістичний напрямок українського руху був представлений Українською соціал-радикальною партією (УСРП), що утворилася після об’єднання в 1926 р. найстарішої західноукраїнської партії — Русько-української радикальної партії з Українською партією соціалістів-революціонерів, що діяла на Волині. Її підтримували селянство, сільська інтелігенція. Лідерами партії були Л. Бачинський та І. Макух. -
ОУН
У 1929 р. у Відні виникла Організація українських націоналістів (ОУН). На чолі ОУН став керівник УВО полковник Є. Коновалець. Ідеологією ОУН став інтегральний націоналізм, розроблений Д. Донцовим. Члени ОУН проголошували найвищою цінністю національну державу, на чолі якої мав стати верховний провідник — вождь. Єдність вождя й народу мали забезпечувати корпорації, коаліції, профспілки, виборні ради. -
ОУН розгорнула на західноукраїнських землях активну діяльність.
У 1930-ті рр. ОУН розгорнула на західноукраїнських землях активну діяльність. Вважаючи терор однією з найдієвіших форм боротьби, ОУН здійснила ряд замахів, які набули широкого розголосу. -
Акція «пацифікації» (умиротворення)
репресивні дії польського уряду проти українського населення у Східній Галичині протягом 20 вересня — 30 листопада 1930 р. -
Голодомор
1932—1933 -
убивство радянського дипломата невисокого рангу О. Майнова
-
вбивство міністра внутрішніх справ Польщі Б. Перацького
вбивство в 1934 р. міністра внутрішніх справ Польщі Б. Перацького було, з одного боку, помстою за політику «пацифікації», а з іншого — викликом світовій громадськості у зв’язку з порушенням Польщею прав національних меншин. -
найбільша українська партія УНДО взяла курс на «нормалізацію» польсько-українських відносин.
Її лідер В. Мудрий став віце-маршалом польського сейму. Були амністовані в’язні концтабору в Березі-Картузькій (утворений у 1934 р. для політичних в’язнів). Проте в більшості випадків заклики до порозуміння і політичні рішення керівників Польщі наражалися на стійке антиукраїнське ставлення місцевих чиновників, поміщиків, «осадників». -
Перед загрозою Другої світової війни вони боялися, що «українське питання» стане розмінною картою у великій грі, а будь-які поступки українству стануть сприятливим чинником для проявів сепаратизму.
Були повністю відкинуті будь-які поступки, прокотилася нова хвиля репресій -
акція «ревіндикації»
У 1937—1939 рр. була проведена акція «ревіндикації» — навернення православних українців, білорусів на католицький обряд. Метою цієї акції проголошувалося «повернення до польськості всього, що було польським». Вона супроводжувалася руйнуваннями православних храмів на Холмщині та Волині. -
вбивство лідера організації Є. Коновальця.
Серйозним ударом по ОУН стало вбивство в травні 1938 р. лідера організації Є. Коновальця. Напередодні вирішальних в історії Європи та світу подій організація залишилася без керівника. В ОУН позначився розкол між її закордонним проводом, на чолі якого був А. Мельник, і структурою ОУН на західноукраїнських землях, яку з 1933 р. очолював С. Бандера.